Реферат Дискусія Полеміка Диспут Як Різновид Суперечки

Уважаемый гость, на данной странице Вам доступен материал по теме: Реферат Дискусія Полеміка Диспут Як Різновид Суперечки. Скачивание возможно на компьютер и телефон через торрент, а также сервер загрузок по ссылке ниже. Рекомендуем также другие статьи из категории «Рефераты».

Реферат Дискусія Полеміка Диспут Як Різновид Суперечки.rar
Закачек 3562
Средняя скорость 1962 Kb/s

Реферат Дискусія Полеміка Диспут Як Різновид Суперечки

Реферат по Украинскому.doc

Міністерство освіти і науки України

Донбаський державний технічний університет

Кафедра Української мови

Тема: «Дискусія,полеміка, диспут як різновиди суперечки»

Виконав: ст. гр. ММК-09-2

Перевірила: Рукас Т.П.

Диспут як різновиди суперечки…………………………… …..……10

Список використаної літератури ……………………………………13
План

1. Поняття дискусії

2. Форми організації дискусії

4. Диспут як різновиди суперечки

Список використаної літератури

Операція спростування (а тим більше – доведення) може застосовуватися за відсутності опонента. Особливої гостроти вона набуває в явному особистісному протистоянні, в процесі суперечки, учасники якої змушені брати до уваги не тільки надбання логіки (зокрема теорію доведення і спростування), а й досягнення інших наук, насамперед психології, мовознавства тощо. Мистецтво суперечки впродовж багатьох століть перебувало в компетенції риторики (теорії красномовства, ораторського мистецтва).

Позитивну відповідь на це запитання деякі люди вважають само собою зрозумілою, своєрідним принципом гуманної поведінки людини. Так, за словами А. Лінкольна, жодна людина, яка вирішила досягти успіху в житті, не повинна витрачати час на особисті суперечки. При цьому він радив іти на поступки і при вирішенні значних питань, якщо й опонент по-своєму правий, а при вирішенні дрібних – навіть за умови, що опонент неправий.

Про мистецтво полеміки і її різновиди я розповім і охарактеризую їх у своєму дослідженні.

1. Поняття дискусії

Дискусія – це найбільш загальне поняття порівняно з іншими дiалогiчними методами.

Дискусія (вiд лат. discussio – дослідження, розгляд) – дiалогiчний метод творчої дiяльностi групи осіб, побудований на публічному, відкритому, доброзичливому обговоренні актуального, але спірного питання i спрямований на певний позитивний результат.

У даному визначенні можна розрізнити чотири важливі характеристики дискусії.

По-перше, дискусія – не внутрiшнiй діалог, а зовнiшнiй, відкритий.

По-друге, предметом дискусії не може бути другорядне, випадкове для даної аудиторії питання, воно має бути проблемним, важливим у даній ситуації й водночас викликати неоднозначні думки та пропозиції.

По-третє, справжня дискусія – це не суперечка, не з’ясовування стосунків, вона передбачає об’єктивне й доброзичливе обговорення питання з обов’язковою повагою як до своїх прихильників, так i до опонентів, з опорою на особистiсно-дiалогiчний стиль спілкування. Тому за результатами дискусії не може бути переможців i переможених.

По-четверте, дискусія як метод вирішення проблеми включає конструктивність, тобто спрямованість на певний позитивний результат, на просування у вирiшеннi спірного питання.

Полеміка, хоча й подібна до дискусії, але вiдрiзняється від неї своєю метою i засобами її досягнення.

Основні правила дискусії.

1. Всі відкрито висловлюють свої думки.

2. Всі точки зору повинні поважатися.

3. Слухайте інших не перебиваючи.

4. Не говоріть занадто довго та занадто часто.

5. Водночас говорить лише одна особа.

6. Дотримуйтесь позитивних ідей та стосунків.

7. Не критикуйте себе та інших.

8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.

1. Дуже важливо, щоб всі погодились з кожним пунктом правил, «ратифікували» їх. Це дозволить далі посилатися на ці правила як на «закон поведінки» під час дискусій.

2. Зауваження щодо порушень не повинні бути брутальними або образливими. Можуть бути застосовані будь-які форми.

3. Перелік правил не є сталим і непорушним. Учасники можуть змінювати та доповнювати його. Але важливо написати його разом. Це спочатку створить атмосферу спільних зусиль, а не накинутих настанов.

2. Форми організації дискусії

Існують такі основні форми організації дискусії:

«Дерево рішень» (метод усіх можливих варіантів). Суть методу і його мета:

Ця методика застосовується при аналізі ситуацій і допомагає досягнути повного розуміння причин, які призвели до прийняття того чи іншого важливого рішення в минулому.

Учасники дискусії розуміють механізм прийняття складних рішень, а викладач з великою точністю заносить у колонки переваги і недоліки кожного з них. В ході обговорення учасники дискусії заповнюють таблицю.

Методика проведення обговорення:

1. Ведучий (головуючий) ставить задачу для обговорення.

2. Учасникам надається основна інформація по проблемі, історичні факти, дати, події тощо (це може бути частиною домашнього завдання).

3. Ведучий (головуючий) ділить колектив на групи по 4–6 чоловік. Кожній групі роздаються таблиці та яскраві фломастери. Визначається час на виконання завдання (10–15 хв.).

4. Учасники дискусії заповнюють таблицю й приймають рішення по проблемі.

5. Представники кожної групи розповідають про результати. Викладач може порівняти отримані результати, відповісти на питання учасники дискусіїв.

Дискусія в стилі телевізійного ток-шоу. Суть методу і його мета:

Ця форма дискусії сполучає в собі переваги лекції і дискусії в групі. Група з 3–5 чоловік веде дискусію на зарання обрану тему в присутності аудиторії. Глядачі вступають в обговорення пізніше: вони висловлюють свою думку або задають питання учасникам бесіди.

Ток-шоу дає можливість чітко виразити різні точки зору за заданою темою, але для цього основні учасники обговорення повинні бути добре підготовлені. У всіх рівні умови – 3–5 хвилин. Ведучий повинен слідкувати, щоб учасники не відхилялись від заданої теми. Ток-шоу добре проводити спареними уроками (1,5 год.)

Методика проведення дискусії:

1. Ведучий визначає тему, запрошує основних учасників, виробляє основні правила проведення дискусії, регламент виступів.

2. Учасників дискусії потрібно розсадити так, щоб «глядачі» були навколо стола основних діючих осіб.

3. Ведучий починає дискусію: представляє основних учасників і об’являє тему.

4. Першими виступають основні учасники (20 хв.), після чого ведучий запрошує «глядачів» прийняти участь у обговоренні.

5. По закінченню дискусії ведучий підводить підсумки, дає короткий аналіз висловлювань основних учасників.

Дискусія «Мозковий штурм». Суть методу і його мета:

«Мозковий штурм» – це ефективний метод колективного обговорення, пошук рішення, в якому здійснюються шляхом вільного висловлювання думки всіх учасників.

Принцип «мозкового штурму» простий. Ви збираєте групу учасники дискусії, ставите їм задачу і просите всіх учасників висловити свої думки з приводу рішення цієї задачі: ніхто не має права висловити на цьому етапі свої думки про ідеї інших або давати їм оцінку.

Всі декілька хвилин можна отримати велику кількість ідей, які служитимуть основою для вироблення найбільш розумного рішення.

«Мозковий штурм» можна вважати вдалим, якщо висловлені під час I етапу 5 або 6 ідей служитимуть основою для рішення проблеми.

Методика проведення дискусії:

1. Ведучий ставить перед учасниками «мозкового штурму» задачу і розповідає про його правила:

  • мета «штурму» – запропонувати найбільшу кількість варіантів рішення задачі;
  • примусьте працювати свою уяву; не відкидайте ніяку ідею лише тому, що вона суперечить загальноприйнятій думці;
  • розвивайте ідеї інших учасників;
  • не намагайтеся дати оцінку запропонованим ідеям – цим ви займетесь трохи пізніше.

2. Ведучий призначає секретаря, який буде записувати всі ідеї, що виникають, слідкувати за тим, щоб не порушувались правила, при необхідності втручатися. Перший етап триває до тих пір, доки з’являються нові ідеї.

3. Ведучий об’являє коротку перерву, щоб учасники налаштувались на критичний лад мислення. Починається II етап. Тепер учасники «мозкового штурму» згруповують і розвивають ідеї, висловлені в ході I етапу (список ідей можна надрукувати і роздати або вивісити на дощі). Проаналізувати і вибрати ті ідеї, які можуть допомогти знайти відповіді на поставлені питання, учасники приходять до рішення.

4. Ведучий підводить підсумок дискусії. Якщо «мозковий штурм» не приніс потрібного результату, слід обговорити причини невдачі.

Полеміка (вiд давньогрецького polemikos – войовничий, ворожий) – це метод суперечки, в якій наявні конфронтація, протистояння, протиборство сторін, ідей, концепцій, позицій.

Полеміка – це гостра боротьба принципово протилежних думок з того чи іншого питання.

Мета полеміки – не досягнення згоди, а ствердження власної точки зору, перемога над супротивником.

Але немає сенсу заперечувати проти присутності окремих елементів полеміки в будь-якому дiалогiчному методі. Якщо хтось чітко, аргументовано, достойно обстоює свою думку i не погоджується з її альтернативою, то завдання педагога – не в тому, щоб примусити його відмовитися від своєї позиції, а в тому, щоб кожна із сторін, що сперечається, уважно, без запальної непримиренності вислухала й зрозуміла протилежну думку, не поспішала її відкинути, скористалася певним елементом позиції опонента. При цьому корисно взяти до уваги слушну думку філософа: iсторiя ще не знає прикладів, щоб наші опоненти в усьому помилялися.

Можливо, в інших джерелах Ви ознайомитеся з дещо іншими характеристиками дискусії та полеміки, бо теорія сучасних форм i методів дискусії в педагогічному процесі чи суспiльнiй дiяльностi цілком ще не сформувалася. Ми ж, зі свого боку, пропонуємо тлумачення цього важливого методу, яке ґрунтується на фiлософсько-педагогiчних теорiях дiалогу (М. Бахтiн, М. Бердяєв, М. Бубер, А. Добрович), на сучасних iдеях «нового мислення» та гуманiстичної педагогiки (Р. Бернс, С. Лихачов, К. Роджерс, В. Сухомлинський), а також на авторських положеннях про особистiсно-дiалогiчний стиль спілкування.

Документ Microsoft Word.doc

У нашому світі, щоб домогтися успіху потрібно вміти
доводити людям свої ідеї і відстоювати їх, для цього нам нерідко доводиться вступати в суперечку, а вміння сперечатися це мистецтво і володіння мистецтвомспору є великим плюсом кожної людини.

Значення суперечки в житті людини досить велике, оскільки вона є важливим елементом міжособистісного спілкування та взаємодії людей, а також невід’ємним етапом процедури прийняття будь-яких рішень, які зачіпають людські інтереси.

Будь-яка суперечка передбачає зіткнення думок або позицій. Кожна сторона активно відстоює свою власну точку зору і намагається розкритикувати точку зору супротивника. Якщо немає такого зіткнення думок, то немає і самого спору, а є якась інша форма комунікації. Так, наприклад, проповідь, молитва, лекція, доповідь не є суперечками. Якщо аргументація з приводу якогось питання спрямована на людей, які нейтрально або позитивно (тобто некритично) ставляться до неї, то немає ніяких підстав вважати цю комунікативну ситуацію суперечкою.

У зв’язку з цим ситуацію суперечки можна розглядати як одну з абсолютно природних форм міжособистісного спілкування. Можна впевнено стверджувати , що повна єдність точок зору , абсолютний збіг позицій, думок , поглядів у різних людей або різних соціальних груп неможливо. Це переконання представлено в культурі багатьох народів. Наприклад , в Японії протягом багатьох століть вважають , що , коли людина вимовляє щось , він тим самим мимоволі підкреслює , що його думка відрізняється від думки співрозмовника . Саме тому він і висловлює його, у той час як якщо люди думають однаково , ним , ймовірно, слід мовчати.

Вступаючи в спілкування , його учасникам слід відразу погодитися з тим , що їх точки зору в чомусь можуть розходитися один з одним. І природно , суперечка припускає наявність хоча б мінімальної свободи думок . Багатьом людям буває важко прийняти , що різні погляди з певного питання можуть бути не тільки рівноправними , але і однаково вірними ..

На практиці основні проблеми виникають у того учасника спору , який активно висловлює свою позицію. Саме йому доводиться стикатися з будь-якими сумнівами і запереченнями , в яких опонент відчуває себе необмеженим. Тому ініціатору активної позиції необхідно з самого початку для себе точно знати , чи достатньо твердо стоїть він на своїй точці зору і наскільки він готовий її відстоювати та обгрунтовувати . У цьому полягає одна з базових правил конструктивної суперечки : кожен , хто висловлює певну позицію , повинен , якщо це буде потрібно , бути готовим її захистити , оскільки інакше в суперечках спостерігалася б ситуація , коли кожен сам вирішував би , захищати чи йому свою позицію від критики співрозмовників чи ні.

Є , однак , два винятки з цього правила . Перше полягає в тому , що учасниками спору повинно бути відразу погоджено відсутність необхідності ще раз доводити одну і ту ж позицію , якщо вона вже була переконливо доведена в діалозі з тим же опонентом при тих же умовах або при тому ж співвідношенні дискусійних ролей. Інакше такий спір може тривати нескінченно .

Друге виключення з наведеного правила припускає , що немає необхідності (часто немає і самої можливості ) відстоювати свою позицію , якщо антагоніст не визнає початкові умови або не дотримується загальні правила діалогу в суперечці . Якщо з самого початку стає ясно , що порушення правил спору одним з учасників не дозволяє досягти бажаного взаєморозуміння , це означає , що суперечка конструктивно дозволений не буде, тому і продовжувати його безглуздо.

У даній роботі ми опишемо такі види суперечок як: полеміка, дискусія ,диспут та інші.

Вивітимо правила різних видів суперечок,та запропонуємо план їх проведення.

Розділ 1.Поняття суперечки.

Суперечку можна визначити як процес обміну протилежними думками.

Опонент — другий обов’язковий учасник суперечки. Це той, хто заперечує, піддає сумніву істинність або слушність тези, яку висунув пропонент. Опонент може бути безпосередньо присутнім і особисто брати участь у спорі. Але може бути й така ситуація, коли опонент безпосередньо не бере участі в аргументативному процесі.

Можна виділити декілька класифікацій суперечок. По-перше, суперечка за формою може бути дискусією, полемікою, диспутом або дебатами.

Організовані і неорганізовані суперечки

Реферати / Риторика, ораторське мистецтво / Організовані і неорганізовані суперечки

Дискусія (лат. сіізсиззіо — дослідження, розгляд) — це публічна суперечка, мета якої полягає у з’ясуванні і порівнянні різних точок зору, у знаходженні правильного рішення спірного питання.

Дискусія вважається ефективним засобом переконання, тому що її учасники самі приходять до певного висновку.

Диспут (лат. йізриіаг — міркувати) — це публічна суперечка з приводу наукового або суспільно важливого питання.

Спочатку словом «диспут» позначали публічний захист наукового твору, який писали для отримання вченого ступеня.

Полеміка (грец. роїетісоз — ворожий, войовничий) — це суперечка, де є конфронтація, протистояння, протиборство сторін, ідей, думок. У зв’язку з цим її можна визначити як боротьбу принципово протилежних думок з якогось питання, як публічну суперечку з метою захисту, відстоювання своєї точки зору і спростування протилежної.

З цього визначення випливає суттєва різниця між полемікою, з одного боку, та дискусією і диспутом — з іншого.

Якщо учасники дискусії або диспуту, відстоюючи протилежні думки, намагаються дійти консенсусу, якоїсь єдиної думки, знайти спільне рішення, встановити істину, то мета полеміки зовсім інша. Тут потрібно одержати перемогу над супротивником, відстояти і захистити свою власну позицію.

Дебати (франц. йеЬаі — суперечка) — це суперечки, які виникають при обговоренні доповідей, виступів на зборах, засіданнях, конференціях тощо.

Окрім наведеної вище, існують також інші класифікації суперечок. Так, залежно від мети, розрізняють такі види суперечок:

♦ суперечка заради істини;

♦ суперечка заради переконання;

♦ суперечка заради перемоги;

♦ суперечка заради суперечки.

Суперечка заради істини (діалектична суперечка) у чистому вигляді зустрічається рідко. У такій суперечці дуже старанно підбираються та аналізуються доводи тих, хто сперечається, ретельно оцінюються позиції та точки зору протилежних сторін, тобто, по суті, ведеться спільне дослідження істини. Такий спір можливий лише між компетентними, освіченими в даній проблемі людьми, які зацікавлені в її вирішенні. Як зазначав відомий філософ та логік СІ. Поварнін — цей вид суперечки «дає, окрім безперечної користі, істинну насолоду і задоволення і є насправді «розумовим бенкетом»>

Завданням суперечки може бути не тільки перевірка істинності якогось положення, а й переконання іншої людини. У цьому випадку говорять про суперечку заради переконання. Тут важливо зазначити два моменти. Людина може переконувати іншу людину або тому, що сама щиро вірить у те, що є предметом переконання, або ж тому, що «так треба» з огляду на певні обставини, хоча вона сама насправді не поділяє думку, яку відстоює.

Метою суперечки також може бути не дослідження чи переконання, а перемога. У цьому випадку говорять про суперечку заради перемоги. Мотиви проведення такого спору можуть бути різними. Один вважає, що відстоює справедливість, інший — захищає суспільні інтереси, третій нав’язує свою думку, тому що у нього великий життєвий досвід і він знає, як має бути, четвертому потрібно самоутвердження тощо. Головне завдання, що стоїть перед сперечальниками в цьому випадку, полягає у тому, щоб «узяти гору» над «супротивником» за будь-яку ціну, використовуючи будь-які методи. Таку суперечку іноді називають ще еристичною суперечкою.

Досить часто зустрічається такий вид спору, як суперечка заради суперечки. Це своєрідне «мистецтво для мистецтва», своєрідний «спорт». Для людей, які ведуть подібний спір, все одно про що, з ким і з якою метою сперечатися. Головне для них — перебувати в стані сперечання. «Такий «спортсмен», — пише СІ. Поварнін, — чаето не розбирає, заради чого потрібно сперечатися, а заради чого не потрібно. Радий сперечатися про все і з будь-ким, і чим парадоксальніша, чим важча думка, яку обстоюють, тим вона іноді для нього стає ще привабливішою».2

За кількістю осіб, що беруть участь в обговоренні проблемних питань, виділяють три види спорів:

♦ суперечку-монолог (людина сперечається сама з собою, це так званий внутрішній спір);

♦ суперечку-діалог (сперечаються дві особи);

♦ суперечку-полілог (спір ведеться кількома особами).

У свою чергу суперечка-полілог може бути:

♦ масовою (усі присутні беруть участь в спорі);

♦ груповою (спірне питання вирішує окрема група осіб у присутності всіх учасників).

І, нарешті, за способом ведення боротьби думок суперечки

Усна форма спору передбачає безпосереднє спілкування конкретних осіб. Такі суперечки, як правило, обмежені за часом і замкнені в просторі: проводяться на конференціях, засіданнях, заняттях тощо.

Письмова форма суперечки передбачає опосередковане спілкування учасників спору. Такі суперечки більш тривалі за часом, ніж усні.

І. Докази в суперечці

1. У всьому, що продумано, розрізняйте необхідне і корисне, неминуче і небезпечне.

2. Не забувайте різниці між міркуваннями, які стосуються суті суперечки і аргументацією, спрямованою на людське, моральне.

3. Бережіться так званих двогострих доказів.

4. Із попереднього правила випливає інше: умійте користува­тися двогострими міркуваннями.

5. Не доказуйте очевидного.

6. Якщо вам удалося знайти яскравий доказ або сильне запере­чення, не починайте з них і не висловлюйте їх без певної підго­товки.

7. Відкиньте все посереднє і ненадійні докази.

8. Доказуючи і розвиваючи кожне окреме положення, не ви­пускайте із виду головної думки й інших основних положень; кори­стуйтеся будь-яким випадком, щоб нагадати те й інше.

9. Не упускайте нагоди викласти сильний доказ у вигляді мірку­вання: одне із двох, тобто дилеми.

10. Не бійтесь погоджуватися із супротивником, не чекаючи за­перечення.


Статьи по теме